Тоді відповів мені посланий до мене ангел, якому ім’я Уриїл, 2і сказав: серце твоє занадто далеко зайшло у цьому віці, що ти помишляєш осягнути путь Всевишнього. 3Я відповів: так, господарю мій. Він же сказав мені: три путі посланий я показати тобі і три подоби запропонувати тобі. 4Якщо ти одну з них поясниш мені, то і я покажу тобі путь, яку бажаєш ти бачити, і навчу тебе, звідки пішло серце лукаве. 5Тоді я сказав: говори, господарю мій. Він же сказав мені: йди і зваж вагу вогню, або виміряй мені подув вітру, або поверни мені день, який уже минув. 6Яка людина, – відповів я, – може зробити те, чого ти вимагаєш від мене? 7А він сказав мені: якби я запитав тебе, скільки осель у серці морському, або скільки джерел у самій основі безодні, або скільки жил над твердю, або які межі у раю, 8ти, можливо, сказав би мені: “у безодню я не сх`одив, і в пекло також, і на небо ніколи не піднімався”. 9Тепер же я запитав тебе тільки про вогонь, вітер і день, який ти пережив, і про те, без чого ти бути не можеш, і на це ти не відповів мені. 10І сказав мені: ти і того, що твоє і з тобою від юности, не можеш пізнати; 11як же сосуд твій міг би вмістити у собі путь Всевишнього і у цьому вже помітно розтлінному віці зрозуміти розтління, яке очевидне в очах моїх? 12На це сказав я: краще було б нам зовсім не бути, ніж жити у нечесті і страждати, не знаючи, чому. 13Він же у відповідь сказав мені: ось, я вирушив у польовий ліс, і застав дерева, що тримали раду. 14Вони говорили: “прийдіть, і підемо й оголосимо війну морю, щоб воно відступило перед нами, і ми там виростимо для себе інші ліси”. 15Подібним чином і хвилі морські мали нараду: “прийдіть”, – говорили вони, – “піднімемося і завоюємо ліси польові, щоб і там придбати для себе інше місце”. 16Але задум лісу виявився марним, бо прийшов вогонь і спалив його. 17Подібним чином скінчився і задум хвиль морських, бо став пісок, і перешкодив їм. 18Якби ти був суддею їх, кого б ти став виправдовувати або кого звинувачувати? 19Справді, відповів я, задуми їх були суєтні, бо земля дана лісу, дане місце і морю, щоб носити свої хвилі. 20Він же у відповідь сказав мені: справедливо розсудив ти; чому ж ти не судив таким самим чином себе самого? 21Бо як земля дана лісу, а море хвилям його, так ті, що живуть на землі, можуть розуміти тільки те, що на землі; а ті, що живуть на небесах, можуть розуміти те, що на висоті небес. 22І відповів я, і сказав: молю Тебе, Господи, нехай дасться мені сенс розуміння. 23Не хотів я запитувати Тебе про вище, а про те, що щодня буває у нас: чому Ізраїль відданий на наругу язичникам? чому народ, який Ти полюбив, відданий нечестивим племенам, і закон батьків наших доведений до нікчемности, і писаних постанов ніде немає? 24Переходимо з віку цього, як сарана, життя наше минає у страху і жаху, і ми зробилися недостойними милосердя. 25Але що зробить Він з ім’ям Своїм, яке наречене на нас? ось про що я запитував. 26Він же відповів мені: чим більше будеш випробовувати, тим більше будеш дивуватися; бо швидко поспішає вік цей до свого завершення, 27і не може вмістити того, що обіцяно праведним у майбутні часи, бо вік цей наповнений неправдою і немочами. 28А про те, що ти запитував мене, скажу тобі: посіяне зло, але ще не прийшов час викорінення його. 29Тому, доки посіяне не буде вирване, і місце, на якому насіяне зло, не скасується, – не прийде місце, на якому посіяне добро. 30Бо зерно злого сімені посіяне у серці Адама від початку, і скільки нечестя породило воно до цього часу і буде родити до того часу, поки не настане молотьба! 31Розсуди у собі, скільки зерно злого насіння породило плодів нечестя! 32Коли буде пожате незліченне колосся його, який величезний знадобиться для цього тік! 33Як же і коли це буде? – запитав я його; чому наші літа малі і нещасливі? 34Не поспішай підніматися, – відповів він, – вище за Всевишнього; бо марно поспішаєш бути вище за Нього: занадто далеко заходиш. 35Чи не про те саме запитували душі праведних у затворах своїх, говорячи: “доки таким чином будемо ми надіятися? І коли плід нашої відплати?” 36На це відповів мені Ієремиїл архангел: “коли виповниться число насінин у вас, бо Всевишній на терезах зважив вік цей, 37і мірою виміряв часи, і числом обчислив години, і не посуне і не прискорить доти, доки не виповниться визначена міра”. 38Я ж у відповідь на це сказав йому: о, Владико Господи! а ми всі переповнені нечестям. 39І, можливо, через нас не наповнюються житниці праведних, і заради гріхів тих, що живуть на землі. 40На це він відповів мені: піди, запитай вагітну жінку, чи може, після виповнення дев’ятимісячного терміну, утроба її утримати у собі плід? 41Я сказав: не може. Тоді він сказав мені: подібні до утроби й оселі душ у пеклі. 42Як та, що народжує, поспішає народити, щоб звільнитися від болістей народження, так і ці поспішають віддати ввірене їм. 43Спочатку буде показане тобі те, що ти бажаєш бачити. 44Якщо я знайшов благодать перед очима твоїми, – відповів я, – і якщо це можливо і я здатний до того, 45покажи мені: чи більше те, що має прийти, за те, що минуло, чи те, що відбулося, більше за те, що буде? 46Що минуло, я це знаю, а що прийде, не відаю. 47Він сказав мені: стань праворуч, і я поясню тобі значення подобою. 48І я став, і побачив: ось розпалена піч проходить переді мною; і коли полум’я пройшло, я побачив: залишився дим. 49Після цього пройшла переді мною хмара, наповнена водою, і пролився з неї сильний дощ; але як тільки стрімкість дощу припинилася, залишилися краплі. 50Тоді він сказав мені: розмірковуй про себе: як дощ більший за краплі, а вогонь більший за дим, так міра минулого перевищила, а залишилися краплі і дим. 51Тоді я благав його і сказав: чи думаєш ти, що я доживу до цих днів? і що буде у ці дні? 52На це відповів він, і сказав: про знамення, про які ти запитуєш мене, я частково можу сказати тобі, а про життя твоє я не посланий говорити з тобою, та й не знаю.