У тридцятому році після розорення міста був я у Вавилоні, і засмучувався, лежачи на постелі моїй, і помисли входили у серце моє, 2бо я бачив спустошення Сиону і багатство тих, що жили у Вавилоні. 3І обурився дух мій, і я почав зі страхом говорити до Всевишнього, 4і сказав: Владико Господи! Ти сказав від початку, коли єдиний заснував землю, і повелів пороху, 5і дав Адаму тіло смертне, яке було також творінням рук Твоїх, і вдихнув у нього дух життя, і він зробився живим перед Тобою, 6і ввів його у рай, який насадила правиця Твоя, раніше ніж земля виростила плоди; 7Ти повелів йому зберігати заповідь Твою, але він порушив її, і Ти засудив його на смерть, і рід його і покоління, які народилися від нього, і племена, народи і паростки їх, яким немає числа. 8Кожен народ став ходити за своїм бажанням, чинив перед Тобою діла нерозумні і нехтував заповіді Твої. 9З часом Ти навів потоп на жителів землі і знищив їх, 10і сповнилося на кожному з них, – як на Адамі смерть, так на цих потоп. 11Одного з них Ти залишив – Ноя з родиною його, і від нього пішли всі праведні. 12Коли почали розмножуватися жителі землі, і примножилися сини і народи і численні покоління, і знову почали віддаватися нечестю, більше ніж попередні, 13коли почали чинити перед Тобою беззаконня: Ти обрав Собі з них мужа, якому ім’я Авраам, 14і полюбив його і відкрив йому одному волю Твою, 15і уклав з ним завіт вічний, і сказав йому, що ніколи не залишиш сімені його. І дав йому Ісаака, й Ісааку дав Якова та Ісава; 16Ти обрав Собі Якова, Ісава ж відкинув. І примножився Яків надзвичайно. 17Коли Ти вивів з Єгипту с`ім’я його і привів до гори Синайської, 18тоді прихилив небеса, впорядкував землю, захитав вселенну, привів у трепет безодні й увесь світ у сум’яття. 19І пройшла слава Твоя в чотирьох явищах: у вогні, землетрусі, бурхливому вітрі і морозі, щоб дати закон сімені Якова і радіння роду Ізраїля, 20але не відібрав у їх серця лукавого, щоб закон Твій приніс у них плід. 21Із серцем лукавим перший Адам переступив заповідь, і був переможений; так і всі, що від нього пішли. 22Залишилася неміч і закон у серці народу з коренем зла, і відступило добре, і залишилося лихе. 23Минули часи і закінчилися літа, – і Ти воздвиг Собі раба, на ім’я Давид; 24повелів йому побудувати місто імені Твоєму і в ньому приносити Тобі фіміам і жертви. 25Багато років це виконувалось, і потім згрішили ті, що населяли місто, 26в усьому чинячи так, як учинив Адам і всі його нащадки; бо й у них було серце лукаве. 27І Ти віддав місто Твоє до рук ворогів Твоїх. 28Невже краще живуть мешканці Вавилона і за це володіють Сионом? 29Коли я прийшов сюди, бачив нечестя, яким немає числа, і у цьому тридцятому році полонення бачить душа моя багатьох грішників, – і знемогло серце моє, 30бо я бачив, як Ти підтримуєш цих грішників і щадиш нечестивців, а народ Твій погубив, ворогів же Твоїх зберіг і не явив про те ніякого знамення. 31Не розумію, як цей путь міг змінитися. Невже Вавилон чинить краще, ніж Сион? 32Чи інший народ пізнав Тебе, крім Ізраїля? або які племена вірували завітам Твоїм, як Яків? 33Ні винагорода їм не рівномірна, ні труд їхній не приніс плоду, бо я пройшов серед народів, і бачив, що вони живуть у достатку, хоч і не згадують про заповіді Твої. 34Отже, зваж на терезах і наші беззаконня, і діла тих, що живуть на землі, і ніде не знайдеться ім’я Твоє, як тільки в Ізраїля. 35Коли не грішили перед Тобою ті, що живуть на землі? або який народ так зберіг заповіді Твої? 36Між цими хоч за іменами знайдеш тих, що зберігають заповіді Твої, а в інших народів не знайдеш.