Коли минуло дуже небагато часу, Лісій, опікун і родич царя, намісник царський, з великим засмученням переносячи те, що сталося, 2зібрав до вісімдесяти тисяч піхоти і всю кінноту, і вирушив проти юдеїв з наміром зробити місто їхнє місцем проживання еллінів, 3храм обкласти податком, подібно до інших язичницьких капищ, а священноначалля зробити щорічно продажним. 4Ніскільки не подумав він про силу Божу, понадіявшись на десятки тисяч піхоти, на тисячі кінноти і на вісімдесят слонів. 5Вступивши в Юдею і наблизившись до Вефсури, місця укріпленого, віддаленого від Єрусалима стадій на п’ять, він обложив його. 6Коли Маккавей і ті, що були з ним, довідалися, що він облягає твердині, то з плачем і сльозами разом з народом благали Господа, щоб Він послав доброго ангела на спасіння Ізраїля. 7Маккавей же, сам перший узявши зброю, переконував інших разом з ним, піддаючи себе небезпекам, допомогти братам; і вони негайно охоче вирушили з ним у похід. 8Коли вони були поблизу Єрусалима, негайно явився проводирем їх вершник у білому одязі, який потрясав золотою зброєю. 9Усі вони разом подякували милосердному Богу, й укріпилися духом, готові знищити не тільки людей, але і лютих звірів і навіть залізні стіни. 10Так прийшли вони, під покровом небесного споборника, з милости до них Господа. 11Як леви, кинулися вони на ворогів, і уразили їх одинадцять тисяч піших і тисячу шістсот кінних, а всіх інших змусили тікати. 12Багато хто з них, будучи пораненими, рятувалися роздягненими, і сам Лісій урятувався ганебною втечею. 13Будучи ж досить розумним і розмірковуючи сам із собою над поразкою, яка трапилася з ним, він зрозумів, що євреї непереможні, тому що всемогутній Бог допомагає їм; тому, пославши до них, 14запевняв, що він погоджується на всі законні вимоги і переконає царя бути їхнім другом. 15Маккавей, піклуючись про користь, погодився на все, що пропонував Лісій; бо цар схвалив усе, що запропонував Маккавей Лісію у листі щодо юдеїв. 16Лист же, написаний Лісієм до юдеїв, був такого змісту: “Лісій народу юдейському – радуватися. 17Іоан і Авессалом, вами послані, передавши підписану відповідь, клопотали про те, що було зазначено у ньому. 18Отже, про що потрібно було донести царю, я пояснив, і, що можна було прийняти, на те він погодився. 19Тому, якщо ви будете зберігати добру прихильність до правління, то і на майбутній час я потурбуюсь допомагати вам для блага. 20Про подробиці ж я доручив як вашим, так і моїм посланим переговорити з вами. 21Будьте здорові! Сто сорок восьмого року, місяця Діоскоринфія, двадцять четвертого дня”. 22Лист же царя був такого змісту: “Цар Антиох брату Лісію – радуватися. 23З того часу, як батько мій відійшов до богів, наше бажання те, щоб піддані царства залишалися безтурботними у відправленні справ своїх. 24Коли ж ми почули, що юдеї не погоджуються на почате батьком моїм нововведення еллінських звичаїв, а віддають перевагу власним установленням, і тому просять, щоб дозволено було їм дотримуватися своїх законів; 25то, бажаючи, щоб і цей народ не був потурбованим, визначаємо, щоб храм їхній був відновлений і щоб жили вони за звичаєм своїх предків. 26Отже, ти добре зробиш, якщо пошлеш до них і укладеш мир з ними, щоб вони, знаючи наші наміри, були благодушні і весело продовжували займатися ділами своїми”. 27До народу ж лист царя був такий: “Цар Антиох старійшинам юдейським та іншим юдеям – радуватися. 28Якщо ви здорові, то цього ми і бажаємо: ми також здорові. 29Менелай оголосив нам, що ви бажаєте сходити до ваших, які у нас. 30Отже, тим, які будуть приходити до тридцятого дня місяця Ксанфика, готова правиця на запевнення їхньої безпеки: 31юдеї можуть споживати свою їжу і зберігати свої закони, як і раніше, і ніхто з них ніяким чином не буде потурбований за колишні опущення. 32Я послав до вас Менелая, щоб він заспокоїв вас. 33Будьте здорові! Сто сорок восьмого року, п’ятнадцятого дня Ксанфика”. 34Надіслали до них лист і римляни такого змісту: “Квинт Меммій і Тит Манлій, старійшини римські, юдейському народу – радуватися. 35Що уступив вам Лісій, родич царя, те і ми підтверджуємо. 36А що визнав він за потрібне доповісти цареві, про те, розсудивши негайно, пошліть кого-небудь, щоб ми могли зробити, що для вас потрібно, бо ми вирушаємо в Антиохію. 37Тому поспішіть, і пошліть кого-небудь, щоб і ми могли знати, якої ви думки. 38Будьте здорові! Сто сорок восьмого року, п’ятнадцятого дня Ксанфика”.