А вищезгадуваний Симон, зробившись зрадником скарбів і батьківщини, зводив наклепи на Онію, ніби він сам заохочував Іліодора і був винуватцем зла. 2Благодійника міста, піклувальника за єдиноплемінників і ревнителя законів, він насмілився називати супротивником правителя. 3Коли ж ворожнеча дійшла до того, що через одного з довірених людей Симона стали звершуватися вбивства: 4тоді Онія, бачачи, що боротьба небезпечна, що Аполлоній, як воєначальник Келе-Сирії і Фінікії, шаленіє, збільшуючи злобу Симона, 5вирушив до царя, не як обвинувач співгромадян, але маючи на увазі користь кожного й усього народу, 6бо він бачив, що без царського захисту неможливо мирно влаштувати справи, і Симон не залишить свого безумства. 7Але коли помер Селевк, і одержав царство Антиох, прозваний Єпифаном, тоді домагався священноначалля Іасон, брат Онії, 8пообіцявши царю при побаченні триста шістдесят талантів срібла і з деяких прибутків вісімдесят талантів. 9Понад те обіцяв і ще підписати сто п’ятдесят талантів, якщо надано йому буде владою його влаштувати училище для тілесних вправ юнаків і писати єрусалимлян антиохійцями. 10Коли цар дав згоду, і він одержав владу, негайно почав схиляти одноплемінників своїх до еллінських звичаїв. 11Він відкинув людинолюбно надані юдеям царські пільги за клопотанням Іоана, батька Евполемового, який посилав посольство до римлян про дружбу і союз; порушуючи законні установи, він вводив супротивні закону звичаї. 12Навмисно під самою фортецею побудував він училище для тілесних вправ юнаків і, залучивши кращих з юнаків, підводив їх під соромітну покришку. 13Так з’явилася схильність до еллінізму і зближення з іноплемінництвом унаслідок непомірного нечестя Іасона, цього безбожника, а не первосвященика, 14так що священики перестали бути ревними до служіння жертовнику і, нехтуючи храм і будучи недбалими до жертв, поспішали брати участь у противних закону іграх палестри за закликом кинутого диска. 15Ні у що ставили вони вітчизняну пошану; тільки еллінські почесті визнавали найкращими. 16За це спіткало їх тяжке відвідування, і ті самі, з якими вони змагалися у способі життя і хотіли в усьому уподібнитися, стали їхніми ворогами і мучителями; 17бо нечестиво чинити проти Божественних законів неможливо безкарно, як показує час, що настає після того. 18Коли святкувалися у Тирі п’ятирічні ігри, і цар був присутній там, 19тоді нечестивий Іасон послав туди глядачами антиохійців з Єрусалима, щоб доставити триста драхм срібла на жертву Геркулесу; але самі ті, що принесли, просили не вживати їх на жертву, вважаючи це непристойним, а призначити на інші витрати: 20отже, ним послані ці гроші у жертву Геркулесу від імені того, хто посилав, а тими, що принесли, вони обернені на влаштування гребних суден. 21Коли потім Аполлоній, син Менесфея, був посланий у Єгипет з нагоди сходження на престіл царя Птоломея Филометора, Антиох запідозрив його у ворожості до себе і почав намагатися убезпечити себе проти нього; тому, вирушивши в Іоппію, він прийшов до Єрусалима. 22Чудово прийнятий Іасоном і містом, він увійшов при світильниках і вигуках, і звідти вирушив з військом у Фінікію. 23Після трьох років Іасон послав Менелая, брата вищезгаданого Симона, щоб він доставив цареві гроші і зробив представлення деяких потрібних справ. 24Він же, представившись цареві і підлестивши його владі, захопив собі священноначалля, надбавивши триста талантів срібла проти Іасона. 25Одержавши від царя накази, він повернувся, не принісши з собою нічого гідного первосвященства, а тільки гнів жорстокого тирана і лють дикого звіра. 26Так Іасон, який обманув свого брата, сам був обманутий іншим і, як вигнанець, відійшов у країну Аммонитську. 27Менелай же одержав владу, але ніскільки не турбувався про обіцяні цареві гроші, хоч Сострат, начальник міської фортеці, і робив вимоги, 28бо на ньому лежав збір данин; з цієї причини обоє вони були викликані царем. 29Менелай залишив спадкоємцем первосвященства брата свого Лисимаха, а Сострат – Кратита, начальника кіпрян.
30У той час, як це відбувалося, збунтувалися тарсяни і маллоти за те, що вони віддані були у дар Антиохиді, наложниці царській. 31Тому цар поспішно вирушив, щоб дати лад справам, залишивши замість себе Андроника, одного з почесних сановників. 32Тоді Менелай, думаючи скористатися сприятливою нагодою, викрав із храму деякі золоті сосуди і подарував Андронику, а інші продав у Тирі й навколишніх містах. 33Достовірно дізнавшись про те, Онія викрив його і відійшов у безпечне місце – Дафну, що лежить біля Антиохії. 34Тому Менелай, заставши наодинці Андроника, просив його убити Онію; і він, прийшовши до Онії і підступно запевнивши його, давши руку з клятвою, хоч і був у підозрі, переконав його вийти зі сховища і негайно убив, не посоромившись правди. 35Цим роздратовані були не тільки юдеї, але і багато хто з інших народів, і обурювалися на беззаконне убивство цього мужа. 36Коли ж цар повернувся з країн Киликії, то юдеї, які були у місті, (разом) з обуреними еллінами донесли йому, що Онію вбили безвинно. 37Антиох, душевно засмучений і розчулений співчуттям, оплакував чесноти і велике благочестя померлого, 38й у гніві на Андроника, негайно знявши з нього порфиру і роздерши одяг, наказав водити його по всьому місту і на тому самому місці, де він злочинно погубив Онію, стратити вбивцю; чим Господь і воздав йому заслужену кару.
39Коли ж у місті було вчинено багато святотатств Лисимахом, зі зволення Менелая, і рознеслася про те чутка, то народ повстав на Лисимаха, бо викрадено було багато золотих сосудів. 40Коли повстав народ, сповнений гніву, то Лисимах озброїв до трьох тисяч чоловік і почав беззаконне насильство під проводом одного тирана, старого літами і не менш застарілого у безумстві. 41Побачивши таке насильство Лисимаха, одні схопили каміння, інші – товсті кілки, а деякі, хапаючи з землі пилюку, кидали всі разом на людей Лисимаха, 42і таким чином багатьох з них поранили, інших уразили, і всіх змусили тікати, а самого святотатця умертвили біля скарбниці. 43Щодо цього відбувся суд над Менелаєм. 44Коли цар прибув у Тир, то послані від зібрання старійшин три мужі представили йому скаргу. 45Менелай, уже взятий, обіцяв Птоломею, синові Дорименовому, великі гроші, якщо він ублагає за нього царя. 46І Птоломей, відкликавши царя у притвор під приводом відпочинку, перекрутив справу. 47Менелая, винуватця всього зла, звільнив від звинувачень, а нещасних, які, якби і перед скіфами говорили, були б відпущені незасудженими, засудив на смерть. 48Так швидко понесли несправедливу страту ті, що говорили на захист міста, народу і священних сосудів. 49Тиряни, обурюючись на те, щедро доставили потрібне для поховання їх. 50А Менелай, завдяки користолюбству начальників, утримав за собою владу і, зростаючи у злобі, зробився жорстоким ворогом громадян.