Тим часом цар Єгипетський, зібравши численне військо, як пісок на березі морському, і безліч кораблів, намагався оволодіти царством Олександра хитрістю і приєднати його до свого царства. 2Він прийшов у Сирію з мирними словами, і жителі відчиняли йому міста і виходили назустріч, бо дано було від царя Олександра повеління зустрічати його, тому що він був тестем його. 3Коли ж Птоломей входив у міста, то залишав військо для стор`ожі у кожному місті. 4Коли наблизився він до Азота, то показали йому спалене капище Дагона, й Азот і навколишні міста зруйновані, і тіла уражені і спалені під час битви, бо склали їх у купи на шляху його, 5і розповіли цареві про все, що зробив Іонафан, скаржачись на нього; але цар промовчав. 6Тоді вийшов Іонафан назустріч царю в Іоппію з пошаною, і вітали один одного і ночували там. 7І йшов Іонафан з царем до ріки, яка називалася Елевфера, і потім повернувся в Єрусалим. 8Цар же Птоломей оволодів містами на морському березі до Селевкії приморської і складав злі задуми проти Олександра. 9І послав послів до царя Димитрія, говорячи: прийди сюди, укладемо між собою союз, і я дам тобі дочку мою, яку має Олександр, і ти будеш царювати у царстві батька твого. 10Я каюся, що віддав йому дочку мою, бо він намагався убити мене. 11Так обмовляв він його, тому що сам домагався царства його. 12І, віднявши у нього дочку свою, віддав її Димитрію, і став чужим для Олександра, і виявилася ворожнеча між ними. 13І ввійшов Птоломей в Антиохію і поклав на свою голову два вінці – Азії та Єгипту. 14Цар Олександр знаходився у той час у Киликії, тому що жителі тих місць відпали від нього. 15Почувши про це, Олександр пішов проти нього воювати; тоді Птоломей вивів військо і зустрів його з великою силою, і змусив його втікати. 16І втік Олександр в Аравію, щоб сховатися там; цар же Птоломей піднісся. 17Завдиїл, аравитянин, зняв голову з Олександра і послав її Птоломею. 18Цар же Птоломей на третій день помер, а ті, що залишилися у фортецях, знищені були жителями фортець. 19І став царювати Димитрій у сто шістдесят сьомому році.
20У ті дні зібрав Іонафан юдеїв, щоб завоювати фортецю Єрусалимську, і спорудив перед нею безліч машин. 21Але деякі ненависники народу свого, відступники від закону, пішли до царя і донесли, що Іонафан облягає фортецю. 22Коли він почув про це, розгнівався і, поспішно зібравшись, вирушив у Птолемаїду, і написав Іонафану, щоб він не облягав фортеці, а якомога швидше йшов йому назустріч у Птолемаїду, щоб переговорити з ним. 23Але Іонафан, вислухавши це, наказав продовжувати облогу й, обравши зі старійшин ізраїльських і священиків, зважився піддатися небезпеці. 24Узявши срібла і золота, одягу і багато інших дарів, він пішов до царя у Птолемаїду, і придбав благовоління його. 25І хоча деякі відступники з того ж народу обмовляли його, 26але цар учинив з ним так само, як чинили з ним попередники його, і підніс його перед усіма друзями своїми, 27й утвердив за ним первосвященство й інші почесні відзнаки, які він мав колись, і зробив його одним з перших друзів своїх. 28І просив Іонафан царя звільнити від податей Юдею і три області й Самарію й обіцяв йому триста талантів. 29Цар погодився і написав Іонафану про все це лист такого змісту: 30“Цар Димитрій братові Іонафану і народу юдейському – радуватися. 31Список листа, який ми писали про вас Ласфену, родичеві нашому, посилаємо і до вас, щоб ви знали. 32Цар Димитрій Ласфену батькові – радуватися. 33Народу юдейському, друзям нашим, що вірно виконують свої обов’язки перед нами, ми розсудили зробити благодіяння за їхню добру прихильність до нас. 34Отже, ми затверджуємо за ними як межі Юдеї, так і три області: Аферему, Лідду і Рамафем, які приєднані до Юдеї від Самарії, і все, що належить усім жерцям їх у Єрусалимі, за ті царські оброки, які раніше щорічно одержував від них цар з плодів землі і з плодів дерев, 35і все інше, що належить нам віднині з десятин і данини, що припадає нам, солоні озера і вінцевий збір, що нам належить, усе цілком уступаємо їм. 36І нічого не буде відмінено з цього віднині і назавжди. 37Отже, потурбуйтеся зробити список з цього, і нехай буде відданий він Іонафану і покладений на святій горі у призначеному місці”.
38І побачив цар Димитрій, що схилилася земля перед ним і ніщо не противилося йому, і відпустив усі війська свої, кожного у своє місце, крім військ чужоземних, які він найняв з островів чужих народів, за що всі війська батьків його ненавиділи його. 39Трифон, один з колишніх прихильників Олександра, бачачи, що всі війська нарікають на Димитрія, вирушив до Емалкуя аравитянина, який виховував Антиоха, малолітнього сина Олександра; 40і наполягав, щоб він видав його йому, щоб зробити його царем замість нього; і розповів йому про все, що зробив Димитрій, і про неприязнь, яку мають до нього війська його, і пробув там багато днів.
41І послав Іонафан до царя Димитрія, щоб він вивів залишених ним у Єрусалимській фортеці і укріпленнях, бо вони нападали на Ізраїля. 42Димитрій послав сказати Іонафану: не тільки це зроблю для тебе і для народу твого, але і вшаную тебе і народ твій великою шаною, як тільки буду мати слушний час. 43Тепер же ти справедливо вчиниш, якщо надішлеш мені людей на допомогу у війні, бо відійшли від мене усі війська мої. 44І послав до нього Іонафан у Антиохію три тисячі хоробрих мужів, і прийшли вони до царя, і зрадів цар прибуттю їх. 45 Громадяни ж, зібравшись на середину міста до ста двадцяти тисяч чоловік, хотіли убити царя. 46Але цар утік у палац, а громадяни зайняли усі вулиці міста і почали облягати його. 47Тоді цар викликав на допомогу юдеїв, і усі вони негайно зібралися біля нього, і раптово розсипалися по місту, й умертвили у той день у місті до ста тисяч, 48і запалили місто, і взяли у той день багато здобичі, і врятували царя. 49І побачили громадяни, що юдеї оволоділи містом, як хотіли, і впали духом, і почали волати до царя, благаючи і говорячи: 50прости нас, і нехай юдеї перестануть нападати на нас і на місто. 51І склали зброю й уклали мир. І прославились юдеї перед царем і перед усіма у царстві його і повернулися в Єрусалим з великою здобиччю. 52І сів цар Димитрій на престолі царства свого, і заспокоїлася земля перед ним. 53Але він сказав неправду в усьому, що обіцяв, і зрадив Іонафана і не віддячив за зроблене йому добро і дуже образив його. 54Після того повернувся Трифон і з ним Антиох, ще дуже юний; він воцарився і поклав на себе вінець. 55І зібралися до нього усі війська, які розпустив Димитрій, і почали воювати з ним, і він кинувся навтіки, і був уражений. 56І взяв Трифон слонів і оволодів Антиохією. 57І писав юний Антиох Іонафану, говорячи: надаю тобі первосвященство і поставляю тебе над чотирма областями, і ти будеш у числі друзів царських. 58І послав йому золоті сосуди і домашнє начиння і надав йому право пити з золотих сосудів і носити порфиру і золоту пряжку, 59а Симона, брата його, поставив воєначальником від области Тирської до меж Єгипту. 60І виступив Іонафан у похід, і проходив по той бік ріки [Йордану] і по містах, і зібралися до нього на допомогу всі сирійські війська; і прийшов він до Аскалона, і зустріли його жителі міста з честю. 61Звідти пішов він у Газу; але жителі Гази замкнулися; і обложив він місто, і спалив вогнем передмістя його, і спустошив їх. 62І упрохали жителі Гази Іонафана, і він примирився з ними, тільки взяв у заручники синів начальників їхніх і відіслав їх у Єрусалим, і пройшов країну до Дамаска.
63І почув Іонафан, що прийшли у Кадис, у Галилеї, воєначальники Димитрія з численним військом, щоб вигнати його із країни. 64Але він пішов назустріч їм, брата ж свого, Симона, залишив у країні. 65І розташував Симон стан свій при Вефсурі, й облягав його багато днів, і замкнув його. 66І просили його про мир, і він погодився, але вигнав їх звідти, й оволодів містом, і поставив у ньому стор`ожу. 67А Іонафан і військо його розташувалися станом біля вод Геннісаретських і ранком стали на рівнині Насор. 68І ось, військо іноплемінників зустрілося з ним на рівнині, залишивши проти нього засідку в горах, саме ж ішло назустріч йому з протилежного боку. 69І вийшли ті, що були у засідці, зі своїх місць, і почали битися: тоді всі, що були з Іонафаном, кинулися навтіки, 70і жодного з них не залишилося, крім Маттафії, сина Авессаломового, й Іуди, сина Халфієвого, начальників військових загонів. 71І роздер Іонафан одяг свій, і посипав землю на голову свою, і молився. 72Потім повернувся, щоб воювати з ними й уразив їх, і вони побігли. 73Побачивши це, ті що утекли від нього, повернулися до нього, і з ним переслідували їх до Кадиса, до самого стану їхнього, і там зупинилися. 74У той день упало від іноплемінників до трьох тисяч мужів; і повернувся Іонафан у Єрусалим.