У сто шістдесятому році виступив Олександр, син Антиоха Єпифана, й оволодів Птолемаїдою: і прийняли його, і він став царювати там. 2Коли почув про це цар Димитрій, зібрав дуже численне військо і вирушив проти нього на війну. 3І послав Димитрій лист Іонафану з мирною пропозицією, ніби бажаючи звеличити його, 4бо говорив: попередимо укласти з ним мир, перш ніж він укладе з Олександром проти нас: 5тоді він пригадає все зло, яке ми зробили проти нього і братів його і народу його. 6І він дав йому владу набирати військо і готувати зброю, щоб бути союзником його, і повелів віддати йому заручників, які знаходилися у фортеці. 7Іонафан прийшов у Єрусалим і прочитав листи вголос усьому народу і тим, що були у фортеці; 8і убоялись усі великим страхом, почувши, що цар дав йому владу набирати військо; 9а ті, що були у фортеці, видали Іонафану заручників, і він повернув їх батькам їхнім. 10І жив Іонафан у Єрусалимі; і почав будувати і відновлювати місто, 11і сказав виконавцям робіт, щоб вони будували стіни і навколо гори Сион для міцности з чотирикутних каменів, – і робили так. 12Тоді іноплемінники, які були у фортецях, побудованих Вакхидом, утекли: 13кожен залишив своє місце і пішов у свою землю. 14Тільки у Вефсурі залишилися деякі з тих, які залишили закон і заповіді, бо це місце служило для них притулком. 15І почув цар Олександр про ті обіцянки, які Димитрій послав Іонафану, і розповіли йому про битви і хоробрі подвиги, які звершили Іонафан і брати його, і про труднощі, які перенесли вони. 16Тоді він сказав: чи знайдемо ми ще такого чоловіка, як цей? Зробимо ж його нашим другом і союзником. 17І написав і послав йому лист у таких словах: 18“Цар Олександр братові Іонафану – радуватися. 19Почули ми про тебе, що ти – муж, міцний силою і гідний бути нашим другом. 20Отже, ми поставляємо тебе нині первосвящеником народу твого; і ти будеш називатися другом царя (він послав йому порфиру і золотий вінець), і будеш тримати нашу сторону і зберігати дружбу з нами”. 21І вдягнувся Іонафан у священний одяг у сьомому місяці сто шістдесятого року у свято кущів, і зібрав військо і заготував безліч зброї. 22І почув про це Димитрій і засмутився, і сказав: 23що це ми зробили, що Олександр випередив нас укласти дружбу з юдеями для підкріплення себе? 24Напишу і я їм слова вітання, похвали і обіцянок, щоб були вони на допомогу мені. 25І послав їм лист у таких словах: “Цар Димитрій народу юдейському – радуватися. 26Чули ми і раділи, що ви зберігаєте договори наші, перебуваєте у дружбі з нами і не схиляєтеся до ворогів наших. 27Продовжуйте і нині зберігати вірність нам, – і ми віддамо вам добром за те, що ви робите для нас: 28зробимо вам багато поступок і дамо вам дари. 29Нині ж дозволяю вам і звільняю всіх юдеїв від податей і мита з соли і з вінців; 30і за третю частину насіння і половинну частину плодів з дерев, які належать мені, віднині і надалі я відміняю брати з землі Юдейської і з трьох областей, приєднаних до неї від Самарії і Галилеї, від нинішнього дня і на вічні часи. 31І Єрусалим нехай буде священним і вільним, і краї його, десятини і прибутки його. 32Надаю і владу над фортецею Єрусалимською і надаю право первосвященикові поставити у ній людей, яких він сам обере, для охорони її; 33і всяку людину з юдеїв, узяту в полон із землі Юдейської, в усьому царстві моєму відпускаю на волю задарма: нехай усі будуть вільні від повинностей за себе і за худобу свою. 34Усі свята і суботи і новомісяччя, і дні встановлені – три дні перед святом і три дні після свята, – усі ці дні нехай будуть днями пільги і волі всім юдеям, які знаходяться у моєму царстві. 35Ніхто не буде мати права пригноблювати й обтяжувати кого-небудь з них ні в якій справі. 36І нехай з юдеїв записуються у царські війська до тридцяти тисяч чоловік, – і їм буде даватися платня нарівні з усіма військами царськими. 37І з них нехай поставляються начальниками над великими фортецями царськими, з них же нехай поставляються і над справами царства, що вимагають вірности, і їх приставники і начальники нехай будуть з них же, і нехай вони живуть за своїми законами, як повелів цар у землі Юдейській. 38І три області, приєднані до Юдеї від країни Самарійської, нехай залишаться приєднаними до Юдеї, щоб вважатися і бути їм однією і не підлягати іншій владі, крім влади первосвященика. 39Птолемаїду з округом її я віддаю у дар святилищу в Єрусалимі на витрати, потрібні для святилища; 40я ж даю щорічно п’ятнадцять тисяч сиклів срібла з царських зборів з належних місць. 41І все інше, чого не віддали ті, що завідують зборами, як у попередні роки, віднині будуть віддавати на роботи храму. 42Понад те п’ять тисяч сиклів срібла, які брали від прибутків святилища з щорічного збору, і ті уступаються, як такі, що належать священикам, які служать. 43І всі, які втечуть у храм Єрусалимський і в усі межі його з причини повинностей царських і всіх інших, нехай будуть вільні з усім, що належить їм у царстві моєму. 44І на спорудження й оновлення святилища кошти будуть видаватися зі зборів царських. 45І на побудову стін Єрусалима й укріплення їх навколо – кошти будуть видаватися з прибутків царських, а також – на побудову стін у Юдеї”. 46Іонафан і народ, вислухавши ці слова, не повірили їм і не прийняли їх, бо згадали про ті великі біди, які наніс Димитрій ізраїльтянам, жорстоко пригнобивши їх, 47і віддали перевагу союзу з Олександром, бо він перший зробив їм мирні пропозиції, – і допомагали йому у війнах в усі дні.
48Цар Олександр зібрав велике військо й ополчився проти Димитрія. 49І вступили два царі у битву, і військо Димитрія кинулося навтіки; Олександр переслідував його, і переміг, 50і дуже наполегливо продовжував битву до самого заходження сонця, – і впав Димитрій у цей день.
51Після того Олександр відправив послів до Птоломея, царя Єгипетського, з такими словами: 52“я повернувся у землю царства мого і сів на престолі батьків моїх, прийняв верховну владу, розбив Димитрія і став володарем країни нашої. 53Я вступив з ним у битву, і він розбитий нами і військо його, і сіли ми на престолі царства його. 54Отже, укладімо тепер дружбу між нами, і ти дай мені дочку твою за дружину, і буду я тобі зятем і дам тобі і їй дари, гідні тебе”. 55І відповідав цар Птоломей так: “щасливий день, в який ти повернувся у землю батьків твоїх і сів на престолі царства їх. 56Нині я виконаю для тебе те, про що ти писав, тільки ти вийди до мене у Птолемаїду, щоб нам бачити один одного, і я поріднюся з тобою, як ти сказав”. 57І вирушив Птоломей з Єгипту сам і Клеопатра, дочка його, і прибули у Птолемаїду в сто шістдесят другому році. 58Цар Олександр зустрів його, і він видав за нього Клеопатру, дочку свою, і влаштував шлюб її у Птолемаїді, як личить царям, з великою пишнотою. 59Писав також цар Олександр Іонафану, щоб він вийшов до нього назустріч. 60І вирушив Іонафан у Птолемаїду з пишністю, – і відрекомендувався обом царям і обдарував їх і наближених до них сріблом і золотом і багатьма дарами, і придбав благовоління їх. 61І зібралися проти нього мужі зловредні із середовища Ізраїля, мужі беззаконні, щоб обмовити його; але цар не послухав їх. 62І повелів цар зняти з Іонафана одяг його і одягти його у порфиру, – і зробили так. 63І посадив його цар із собою і сказав своїм правителям: вийдіть з ним на середину міста і проголосіть, щоб ніхто не смів обмовляти його ні в якій справі і (щоб) ніхто не турбував його ніякою справою. 64Коли обмовники побачили славу його, як він був проголошуваний і як убраний у порфиру, всі розбіглися. 65Так прославив його цар і вписав його у число перших друзів, і призначив його воєначальником і обласним правителем. 66І повернувся Іонафан у Єрусалим з миром і радістю.
67Але у сто шістдесят п’ятому році прийшов із Криту Димитрій, син Димитрія, у землю батьків своїх. 68Почувши про це, цар Олександр дуже засмутився і повернувся в Антиохію. 69І поставив Димитрій воєначальником Аполлонія, правителя Келе-Сирії,– і він зібрав велике військо і розташувався станом біля Іамнії і послав до первосвященика Іонафана сказати: 70ти тільки один підносишся над нами, я ж був підданий осміянню і посоромленню через тебе. Навіщо ти протистоїш нам у горах? 71Якщо ти надієшся на твої військові сили, то зійди до нас на рівнину, і там ми поміряємося, бо зі мною військо міст. 72Запитай і дізнайся, хто я та інші, що допомагають нам, і скажуть тобі: неможливо вам устояти перед лицем нашим, бо двічі втікали батьки твої у землі своїй. 73І нині ти не можеш устояти проти такої кінноти і такого війська на рівнині, де немає ні каменів, ні ущелин, ні місця для захисту. 74Коли Іонафан вислухав ці слова Аполлонія, то подвигся духом і, обравши десять тисяч мужів, вийшов з Єрусалима, і брат його Симон зійшовся з ним на допомогу йому. 75І розташувався станом біля Іоппії; але не впустили його у місто, тому що в Іоппії була стор`ожа Аполлонія, і вони почали воювати проти неї. 76Тоді налякані жителі відчинили йому місто, й Іонафан оволодів Іоппією. 77Почувши про це, Аполлоній узяв три тисячі кінноти і велике військо і пішов до Азота, ніби роблячи перехід, а тим часом пішов на рівнину, тому що мав безліч кінноти і надіявся на неї. 78Іонафан же переслідував його до Азоту, і вступили війська у битву. 79Тим часом Аполлоній залишив тисячу вершників у потайному місці позаду них; 80але Іонафан довідався, що є засідка позаду нього. І обступили військо його і кидали у народ стріли з ранку до вечора, 81народ же стояв, як наказав Іонафан; нарешті вершники стомилися. 82Тоді Симон підвів військо своє і напав на загін, бо вершники знемогли, – і були розбиті ним і кинулися навтіки. 83І розсіялися вершники по рівнині й утекли в Азот, і увійшли у Бетдагон, капище їхнє, щоб урятуватися. 84Але Іонафан спалив Азот і навколишні міста і взяв здобич їх, і капище Дагона з тими, що втекли у нього, спалив вогнем. 85І було полеглих від меча зі спаленими до восьми тисяч мужів. 86Вирушивши звідти, Іонафан розташувався станом навпроти Аскалона; але жителі міста вийшли до нього назустріч з великою почестю. 87І повернувся Іонафан з усіма, що були з ним, у Єрусалим, маючи при собі багато здобичі. 88Коли цар Олександр почув про ці події, то знову вшанував Іонафана 89і послав йому золоту пряжку, яка за звичаєм давалася царським родичам, і подарував йому Аккарон і всю область його у спадкоємне володіння.