У сто п’ятдесят першому році вийшов з Рима Димитрій, син Селевка, і з небагатьма людьми ввійшов в одне приморське місто і там став царем. 2Коли ж він входив у царський дім батьків своїх, військо схопило Антиоха і Лісія, щоб привести їх до нього. 3Це стало відомо йому, і він сказав: не показуйте мені облич їхніх. 4Тоді воїни вбили їх, і сів Димитрій на престолі царства свого. 5І прийшли до нього всі мужі беззаконні і нечестиві з ізраїльтян, і Алким був на чолі їх, домагаючись священства; 6і звинувачували вони перед царем народ, говорячи: погубив Іуда і брати його друзів твоїх, і нас вигнали з землі нашої. 7Отже, пошли тепер мужа, якому ти довіряєш; нехай він піде і побачить усе руйнування, яке вони заподіяли нам і країні царя, і нехай покарає їх і всіх, хто допомагає їм. 8Цар обрав Вакхида з друзів царських, який керував по той бік ріки, був великий у царстві і вірний цареві, 9і послав його і нечестивого Алкима, надавши йому священство, і повелів йому вчинити помсту синам Ізраїля. 10Вони вирушили і прийшли у землю Юдейську з великим військом; і він послав до Іуди і братів його послів з мирною, але підступною пропозицією. 11Але вони не повірили словам їхнім, тому що бачили, що вони прийшли з великим військом. 12До Алкима ж і Вакхида зійшлося зібрання книжників шукати справедливости. 13Перші з синів Ізраїлевих були асидеї; вони шукали у них миру, 14бо говорили: священик від племені Аарона прийшов разом з військом і не скривдить нас. 15І він говорив з ними мирно і клявся їм, і сказав: ми не зробимо зла вам і друзям вашим. 16І вони повірили йому, а він, захопивши з них шістдесят чоловіків, умертвив їх в один день, як сказано у Писанні: 17“тіла святих Твоїх і кров їх пролили навколо Єрусалима, і н`ікому було поховати їх”. 18І напав від них страх і жах на весь народ, і говорили: немає у них істини і правди, бо вони порушили постанову і клятву, якою клялися. 19Тоді Вакхид відступив від Єрусалима і розташувався станом при Визефі, і, пославши, упіймав багатьох мужів, які втікали від нього, і декого з народу, заколов і кинув їх у глибокий колодязь.
20Потім, доручивши країну Алкиму і залишивши з ним військо на допомогу йому, Вакхид вирушив до царя. 21Алким же домагався первосвященства. 22І зібралися до нього всі, хто підбурював народ свій, і оволоділи землею Юдейською і зробили велику поразку в Ізраїлі. 23І побачив Іуда все зло, яке заподіяв Алким зі своїми спільниками синам Ізраїлевим, – більше, ніж язичники; 24і, обійшовши всі межі Юдеї, вчинив помсту відступникам, – і вони перестали входити у цю країну. 25Коли ж Алким побачив, що Іуда і ті, що знаходилися з ним, підсилилися, і зрозумів, що не може протистояти їм, повернувся до царя і жорстоко звинувачував їх. 26Тоді цар послав Никанора, одного зі славних вождів своїх, ненависника і ворога Ізраїля, і наказав йому знищити цей народ. 27Никанор, прийшовши в Єрусалим з великим військом, послав до Іуди і братів його підступно зі словами мирними: 28нехай не буде війни між мною і вами; я ввійду з небагатьма людьми, щоб бачити лиця ваші у мирі. 29І прийшов він до Іуди, і вітали вони один одного мирно; а тим часом воїни були готові схопити Іуду. 30Іуді стало відомо, що він прийшов до нього з підступом, тому він убоявся його і не хотів більше бачити лиця його. 31Коли Никанор довідався, що намір його відкрився, виступив проти Іуди на битву біля Хафарсалами. 32І впало з тих, що були з Никанором, близько п’яти тисяч мужів, а інші втекли у місто Давидове. 33Після того Никанор зійшов на гору Сион; і вийшли зі святилища деякі зі священиків і старійшин народу, щоб мирно вітати його і показати йому всепалення, що приноситься за царя. 34Але він осміяв їх, наглумився з них й осквернив їх, і говорив зарозуміло, 35і, поклявшися, з гнівом сказав: якщо не відданий буде нині Іуда і військо його в мої руки, то, коли повернуся благополучно, спалю дім цей. І пішов з великим гнівом. 36А священики ввійшли і стали перед лицем жертовника і храму, заплакали і сказали: 37Ти, Господи, обрав дім цей, щоб на ньому нарікалось ім’я Твоє, і щоб він був домом молитви і моління для народу Твого. 38Зроби помсту чоловікові цьому і війську його, і нехай упадуть вони від меча; згадай злохуління їхні і не дай їм залишатися надалі. 39І вийшов Никанор з Єрусалима і розташувався станом біля Вефорона, і пристало до нього тут військо сирійське. 40А Іуда з трьома тисячами мужів розташувався станом біля Адаси; і помолився Іуда, і сказав: 41Господи! коли послані царя Ассирійського вимовляли злохуління, то прийшов ангел Твій і уразив з них сто вісімдесят п’ять тисяч. 42Так знищи нині перед нами це полчище, нехай пізнають інші, що вони промовляли хулу на святині Твої, і суди їх за злобою їхньою. 43І вступили війська у битву в тринадцятий день місяця Адара, і розбите було військо Никанора, і він першим упав у битві. 44Коли ж воїни його побачили, що Никанор упав, то, покидавши зброю свою, кинулися навтіки. 45І переслідували їх ізраїльтяни цілий день, від Адаса до самої Газири, і сурмили вслід їм вістовими трубами. 46І виходили з усіх навколишніх селищ юдейських і оточували їх, – і вони, обертаючись до тих, що переслідували їх, усі упали від меча, і жодного не залишилося з них. 47І взяли юдеї здобич їхню і награбоване ними, і відрубали голову Никанора і праву руку його, яку він простягав гордовито, і принесли і повісили перед Єрусалимом. 48Народ дуже радів і провів той день, як день великих веселощів; 49і встановили щорічно святкувати цей день тринадцятого числа Адара. 50І заспокоїлася земля Юдейська на якийсь час.