Тим часом цар Антиох, проходячи верхні області, почув, що є у Персії місто Елимаїс, який славиться багатством, сріблом і золотом, 2і в ньому – храм, дуже багатий, і є там золоті покрови, броня і зброя, які залишив там Олександр, син Филипа, цар Македонський, – перший, який став царем над еллінами. 3І він прийшов і намагався взяти це місто і пограбувати його, але не міг, тому що намір його став відомим жителям міста. 4Вони піднялися проти нього війною, і він кинувся навтіки і пішов звідти з великою скорботою, щоб вирушити у Вавилон. 5Тоді прийшов хтось до нього у Персію зі звісткою, що ополчення, які ходили у землю Іуди, втікають, 6що Лісій ходив із сильним військом попереду всіх, але був уражений юдеями, і вони підсилилися і зброєю, і військом, і багатою здобиччю, яку взяли від уражених ними військ, 7і що вони зруйнували мерзоти, які він спорудив над жертовником у Єрусалимі, а святилище, як і раніше, обнесли високими стінами, також і Вефсуру, місто його. 8Коли цар почув слова ці, сильно злякався і стривожився, упав на постіль і занеміг від суму, що не збулося так, як він бажав. 9І багато днів пробув він там, тому що відновлювався у ньому сильний сум; він думав, що помирає. 10І скликав він усіх друзів своїх і сказав їм: відійшов сон від очей моїх, і я занеміг серцем від суму. 11І сказав я у серці своєму: до якої скорботи дійшов я і до якого великого знічення, в якому знаходжуся тепер! А був я корисним і любленим у володінні моєму. 12Тепер же я згадую про ті злодіяння, які я звершив у Єрусалимі, і як узяв усі золоті і срібні сосуди, які знаходилися у ньому, і посилав знищувати тих, що живуть в Юдеї, даремно. 13Тепер я знаю, що за це спіткали мене ці біди, – і ось, я гину від великого суму у чужій землі. 14І прикликав він Филипа, одного з друзів своїх, і поставив його правителем над усім царством своїм; 15і дав йому вінець і царський одяг свій і перстень, щоб він керував Антиохом, сином його, і виховував його для царювання. 16І помер цар Антиох у сто сорок дев’ятому році.
17Коли Лісій дізнався, що цар помер, то поставив замість нього на царство сина його, Антиоха, якого виховував у юності його, і назвав його ім’ям Евпатора. 18Тим часом ті, що знаходились у фортеці, тіснили Ізраїля навколо святилища і завжди намагалися чинити йому зло, а язичникам служити опорою; 19тоді Іуда вирішив вигнати їх і скликав весь народ, щоб обложити їх. 20Усі зібралися й обложили їх у сто п’ятдесятому році, і спорудив він проти них стрілометальні знаряддя і машини. 21Але деякі з обложених вийшли, і до них пристали деякі з нечестивих ізраїльтян; 22і пішли вони до царя і сказали: доки ти не вчиниш суду і не помстишся за братів наших? 23Ми погодилися служити батькові твоєму і ходити за заповідями його і додержуватися повелінь його; 24а сини народу нашого обложили укріплення і за те цураються нас, і кого з нас знаходять, умертвляють і майно наше розграбовують, 25і не на нас тільки простягли вони руку, але і на всі наділи наші. 26І ось, тепер обложили вони укріплення у Єрусалимі, щоб оволодіти ним, а святилище і Вефсуру зміцнили. 27Якщо ти не поспішиш випередити їх, то вони зроблять більше цього, і тоді ти не в силах будеш утримати їх. 28Почувши це, цар розгнівався і зібрав усіх друзів своїх і начальників війська свого і начальників кінноти; 29прийшли до нього і з інших царств і з морських островів війська наймані, 30так що кількість військ його була: сто тисяч піших, двадцять тисяч вершників і тридцять два слони, привчених до війни. 31І пройшли вони через Ідумею і розташувалися станом навпроти Вефсури, і воювали багато днів і спорудили машини; але ті зробили вилазку і спалили їх вогнем і билися мужньо. 32Після цього Іуда відступив від фортеці і розташувався станом у Вефсахарі навпроти стану царського. 33Цар же, вставши рано-вранці, поспішно вирушив з військом своїм по дорозі до Вефсахари, і приготувалися війська до битви і засурмили трубами. 34Слонам показували кров винограду і шовковичних ягід, щоб збудити їх до битви, 35і розділили цих тварин на загони і приставили до кожного слона по тисячі мужів у залізних кольчугах і з мідними шоломами на головах, зверх того по п’ятсот добірних вершників призначено було до кожного слона. 36Вони ставали завчасно там, де був слон, і куди він ішов, ішли і вони разом, не відстаючи від нього. 37Притому на них були міцні дерев’яні вежі, які покривали кожного слона, укріплені на них помочами, і в кожній з них по тридцять два сильних мужа, які воювали на них, і при слоні індієць його. 38Інших же вершників розставили тут і там – на двох боках ополчення, щоб подавати знаки і підкріплювати у тісних місцях. 39Коли сонце блиснуло на золотих і мідних щитах, то заблищали від них гори і світилися, як вогненні світильники. 40Одна частина царського війська була розтягнута по високих горах, а інші – по низинних місцях; і йшли вони твердо і струнко. 41І знітилися всі, які чули шум безлічі їх і ходу такого полчища і стукіт зброї, бо військо було дуже велике і сильне. 42І вступив Іуда і військо його у битву, – й упали з ополчення царського шістсот мужів. 43Тоді Єлеазар, син Саварана, побачив, що один зі слонів покритий бронею царською і перевершував усіх, і здавалося, що на ньому був цар, – 44і він віддав себе, щоб врятувати народ свій і придбати собі вічне ім’я; 45і сміливо побіг до нього на середину загону, вражаючи праворуч і ліворуч, і розступалися від нього і в той, і в інший бік; 46і підбіг він під того слона, ліг під нього й убив його, й упав на нього слон на землю, і він помер там. 47Але, побачивши силу царського ополчення і стрімкість військ, юдеї ухилилися від них. 48Царські ж війська пішли проти них на Єрусалим: цар направив війська на Юдею і на гору Сион. 49І уклав він мир з тими, що були у Вефсурі, які вийшли з міста, бо не було у них продовольства, щоб триматися у ньому в облозі, тому що був суботній рік на землі. 50Й оволодів цар Вефсурою і залишив у ній сторожу, щоб стерегти її. 51Потім багато днів облягав святилище, і поставив там стрілометальні знаряддя і машини, і вогнеметальні, і каменеметальні і списометальні, щоб кидати стріли і каміння. 52Але й юдеї спорудили машини проти їхніх машин і воювали багато днів; 53продовольчих же припасів бракувало у сховищах, тому що був сьомий рік, і ті, що шукали в Юдеї безпеки від язичників, спожили залишки запасів; 54і залишилося при святилищі небагато мужів, бо здолав їх голод, і розійшлися кожен у своє місце.
55Почув Лісій, що Филип, якому цар Антиох ще за життя доручив виховувати сина свого, Антиоха, для царювання, 56повернувся з Персії і Мідії і з ним – війська, що ходили з царем, і що він домагається прийняти на себе діла царства. 57Тому поспішно пішов і сказав цареві, начальникам війська і вельможам: ми щодня терпимо нестачу і продовольства у нас мало, а місце, що обложене нами, – міцне, тим часом лежить на нас піклування про царство. 58Отже, подамо правицю цим людям і укладемо з ними мир і з усім народом їхнім, 59і дозволимо їм жити за законами їхніми, як колись; бо за свої закони, які ми скасували, вони роздратувалися і зробили все це. 60І угодне було це слово царю і начальникам, – і послав він до них, щоб укласти мир, що вони і прийняли; 61і клявся їм цар і начальники. Після цього вони вийшли з укріплення. 62І зійшов цар на гору Сион і, оглянувши укріплені місця, зневажив клятву, якою клявся, і повелів зруйнувати стіни навкруги. 63Потім поспішно вирушив і, повернувшись в Антиохію, він побачив, що Филип володіє містом, вступив з ним у битву і силою взяв місто.