І постав замість нього Іуда, названий Маккавеєм, син його. 2І допомагали йому всі брати його і всі, які були прихильні до батька його, і вели війну Ізраїля з радістю. 3Він поширив славу народу свого; він одягався у броню, як велетень, оперізувався військовою зброєю своєю і вів війну, захищаючи ополчення мечем; 4він уподібнювався леву у ділах своїх і був як скимен, що рикає на здобич; 5він переслідував беззаконних, відшукуючи їх, і тих, хто підбурює народ його, спалював. 6І упокорилися беззаконні зі страху перед ним, і всі чинителі беззаконня засмутилися перед ним, і благоуспішним було спасіння рукою його. 7Він засмутив багатьох царів, і звеселив Якова ділами своїми, і пам’ять його довіку у благословенні; 8пройшов по містах Юдеї і знищив у ній нечестивих, і відвернув гнів від Ізраїля, 9і зробився іменитим до останніх меж землі, і зібрав тих, що гинули.
10Тоді Аполлоній зібрав язичників і з Самарії численне військо, щоб воювати проти Ізраїля. 11Іуда дізнався про це і вийшов йому назустріч, і уразив, і убив його; і багато впало уражених, а інші втекли. 12І взяв Іуда здобич їх, і взяв меч Аполлонія і воював ним в усі дні.
13І почув Сирон, воєначальник Сирії, що Іуда зібрав навколо себе людей і сонм вірних, що виступають з ним на війну, 14і сказав: зроблю собі ім’я і прославлюсь у царстві, і буду битися з Іудою і з тими, які разом з ним і які нехтують слово царське. 15І вирішив він іти, і пішло з ним сильне полчище нечестивих допомагати йому і зробити помсту на синах Ізраїля. 16Коли вони наблизилися до узвишшя Вефорона, Іуда вийшов назустріч їм з небагатьма, 17які, коли побачили військо, яке ішло назустріч їм, сказали Іуді: як можемо ми у такій малій кількості битися проти такої сильної безлічі? І ми ж зовсім ослабли, ще не ївши сьогодні. 18Але Іуда сказав їм: легко і багатьом потрапити у руки небагатьох, і у Бога небесного немає різниці, чи багатьма спасти, чи небагатьма; 19бо не від кількости війська буває перемога на війні, але з неба приходить сила. 20Вони йдуть проти нас у безлічі пихатости і нечестя, щоб знищити нас і дружин наших і дітей наших, щоб пограбувати нас; 21а ми боремося за душі наші і закони наші. 22Він Сам знищить їх перед лицем нашим; ви ж не страшіться їх. 23Переставши говорити, він раптово кинувся на них, і уражений був Сирон і військо його перед ним. 24І вони переслідували його по спуску Вефорона до самої рівнини; і упало з них до восьмисот мужів, інші ж утекли у землю Филистимську. 25І напав страх перед Іудою і братами його і боязнь нападати на всіх навколишніх язичників. 26Дійшло і до царя ім’я його, і всі народи розповідали про битви Іуди.
27Коли ж почув ці слова цар Антиох, то запалав гнівом і, пославши, зібрав усі сили царства свого, дуже сильне ополчення; 28і відкрив скарбницю свою і видав військам своїм річну платню, і наказав їм бути готовими на всяку необхідність. 29Але побачив, що виснажилося срібло у скарбницях, а податі країни мізерні через хвилювання і руйнування, які він учинив у землі тій, знищуючи закони, які існували від днів давніх. 30І почав він побоюватися, що у нього не вистачить, хіба тільки на раз або два, на витрати і подарунки, які раніше роздавав щедрою рукою і перевершив у тім попередніх царів. 31Сильно заклопотаний у душі своїй, він зважився йти у Персію і взяти податі з країн і зібрати побільше срібла. 32А діла царські від ріки Євфрату до меж Єгипту передав Лісію, чоловікові знаменитому, який походив з роду царського, 33також і виховання сина свого Антиоха, до його повернення; 34і передав йому половину війська і слонів, давши йому наказ про все, чого хотів, і про жителів Юдеї та Єрусалима, 35щоб він послав проти них військо розбити і знищити могутність Ізраїля і залишок Єрусалима, і знищити пам’ять їх з місця того, 36і поселити у всіх краях їхніх синів іноплемінних і розділити за жеребом землю їхню. 37Цар же взяв іншу половину війська і вирушив з Антиохії, престольного міста свого, у сто сорок сьомому році, і, перейшовши ріку Євфрат, пройшов верхні країни. 38Лісій обрав Птоломея, сина Дорименового, і Никанора і Горгія, мужів сильних із друзів царя, 39і послав з ними сорок тисяч мужів і сім тисяч вершників, щоб іти у землю Юдейську і розорити її за словом царя. 40Вони вирушили з усім військом своїм і, прийшовши, розташувалися на рівнині біля Еммаума. 41Купці цієї країни почули ім’я їх і, узявши дуже багато срібла і золота і слуг, прийшли у стан купувати синів Ізраїля у раби; до них приєдналося і військо Сирії і земл`і іноплемінних.
42Побачили Іуда і брати його, що примножилися біди, і війська розташувалися станом у межах їхніх; довідалися і про повеління царя, яке він наказав виконати над народом, щоб погубити і знищити його. 43І говорили кожен ближньому своєму: піднімемо повалений народ наш і будемо битися за народ наш і за святиню. 44І зібрався сонм, щоб бути готови и до війни і помолитися, і виблагати милости і жалю. 45Єрусалим був безлюдний, як пустеля; не було ні того, хто входить у нього, ні того, хто виходить з нього, із природних жителів його; святилище було потоптане, і сини інородних були в укріпленні його; він став житлом язичників; і відняті були веселощі в Якова, і не чутно стало сопілки і цитри. 46Отже, вони зібралися і пішли у Массифу, навпроти Єрусалима, бо місце молитви в ізраїльтян було колись у Массифі. 47І постились у цей день, і поклали на себе веретища і попіл на голови свої, і роздерли одяг свій, 48розкрили книгу закону з тих, які язичники розшукували, щоб зробити на них зображення своїх ідолів, 49і принесли священичі облачення і первородних і десятини; і скликали назореїв, які сповнили дні свої, 50і голосно заволали до неба: що нам робити с ними і куди відвести їх? 51Святилище Твоє потоптане й осквернене, і священики Твої у скорботі і приниженні. 52І ось, зібралися проти нас язичники, щоб знищити нас. Ти знаєш, що замишляють вони проти нас. 53Як можемо ми устояти перед лицем їх, якщо Ти не допоможеш нам? 54І засурмили трубами і викликнули гучним голосом.
55Після цього Іуда поставив вождів для народу – тисячоначальників, стоначальників, п’ятдесятиначальників і десятиначальників. 56І сказали тим, які будували доми, заручилися з дружинами, насадили виноградники, і людям боязким, щоб кожен з них, за законом, повернувся у свій дім. 57Тоді рушило ополчення і розташувалося станом на півдні від Еммаума. 58І сказав Іуда: підпережіться і будьте мужні і готові на ранок битися з цими язичниками, які зібралися проти нас, щоб погубити нас і святиню нашу. 59Бо краще нам померти у битві, ніж бачити біди нашого народу і святині. 60А яка буде воля на небі, так нехай сотворить!