О, якби Ти розірвав небеса і зійшов! гори розтанули б від лиця Твого, 2як від вогню, який розплавляє, як від того, хто кип’ятить воду, щоб ім’я Твоє зробити відомим ворогам Твоїм; від лиця Твого здригнулися б народи. 3Коли Ти звершував страшні діла, для нас несподівані, і сходив, – гори танули від лиця Твого. 4Бо від віку не чули, не слухали вухом, і ніяке око не бачило іншого бога, крім Тебе, Який стільки зробив би для тих, що надіються на нього. 5Ти милостиво зустрічав того, хто радіє і чинить правду, хто поминає Тебе на путях Твоїх. Але ось, Ти прогнівався, тому що ми здавна грішили; і як же ми будемо спасені? 6Усі ми зробилися – як нечистий, і вся праведність наша – як забруднений одяг; і всі ми зблякли, як лист, і беззаконня наші, як вітер, несуть нас. 7І немає того, хто прикликає ім’я Твоє, хто поклав би міцно триматися за Тебе; тому Ти сховав від нас лице Твоє і залишив нас гинути від беззаконь наших. 8Але нині, Господи, Ти – Отець наш; ми – глина, а Ти – утворитель наш, і всі ми – діло руки Твоєї. 9Не гнівайся, Господи, без міри, і не вічно пам’ятай беззаконня. Споглянь же: ми усі народ Твій. 10Міста святині Твоєї зробилися пустелею; пустелею став Сион; Єрусалим спустошений. 11Дім освячення нашого і слави нашої, де батьки наші прославляли Тебе, спалений вогнем, і всі коштовності наші розграбовані. 12Після цього чи будеш ще стримуватися, Господи, чи будеш мовчати і карати нас без міри?