Великі і незбагненні суди Твої, тому ненавчені душі впали в оману. 2Бо беззаконні, які задумали гнітити святий народ, в’язні темряви і полонені довгої ночі, зачинившись у домах, ховалися від вічного Промислу. 3Думаючи сховатися у таємних гріхах, вони, під темним покровом забуття, розсіялися, сильно лякані і бентежені примарами, 4бо і найпотаємніше місце, яке ховало їх, не спасало їх від страху, але страшні звуки навколо їх приводили їх у занепокоєння, і з’являлися люті чудовиська зі страшними лицями. 5І ніяка сила вогню не могла озорити, ні яскравий блиск зірок не міг осяяти цю похмуру ніч. 6Являлися їм тільки багаття, які горіли самі собою, повні жаху, і вони, боячись невидимого – примари, уявляли собі видиме ще гіршим. 7Упали зваби чарівного мистецтва, і вихваляння мудрістю було піддане осміянню, 8бо ті, які обіцяли відігнати від страдницької душі жахи і страхи, самі страждали на ганебну боязнь. 9І хоч ніякі страхіття не турбували їх, але, переслідувані бродіннями отруйних звірів і свистами плазунів, вони зникали від страху, боячись глянути навіть на повітря, від якого нікуди не можна втекти, 10бо нечестя, засуджуване власним свідченням, – боязке і, преслідуване совістю, завжди придумує жахи. 11Страх є не що інше, як позбавлення допомоги від розуму. 12Чим менше надії всередині, тим більше уявляється невідомість причини, що породжує муки. 13І вони у цю істинно нестерпну ніч, що прийшла з глибин нестерпного пекла, приготувавшись заснути звичайним сном, 14то були тривожимі страшними примарами, то розслаблювані душевним смутком, бо находив на них раптовий і неочікуваний страх. 15Отже, де хто тоді був захоплений, ставав полоненим, і його ув’язнювали у цю темницю без оков. 16Чи був то хлібороб або пастух, або той, хто займався працею в пустелі, усякий, будучи захопленим, підлягав цій неминучій долі; 17бо усі були зв’язані одними нерозв’язними путами темряви. Чи вітер, що свистить, чи милозвучний голос птахів серед густих гілок, чи сила швидкоплинної води, чи сильний тріск падаючого каміння; 18чи невидиме бігання скакаючих тварин, чи голос ревучих диких звірів, чи луна, що віддається з гірських ущелин, усе це, жахаючи їх, повергало у розслаблення. 19Бо весь світ був освітлюваний ясним світлом і займався безперешкодно ділами; 20а над ними одними була розпростерта важка ніч, образ темряви, що уміла колись обійняти їх; але самі для себе вони були обтяжливішими за темряву.