І відповів Іов і сказав: 2чув я багато такого; жалюгідні утішителі всі ви! 3Чи буде кінець легковажним словам? і що спонукало тебе так відповідати? 4І я міг би так само говорити, як ви, якби душа ваша була на місці душі моєї; ополчався б на вас словами і кивав би на вас головою моєю; 5підкріплював би вас язиком моїм і рухом губ утішав би. 6Чи говорю я, не стихає скорбота моя; чи перестаю, що відходить від мене? 7Але нині Він виснажив мене. Ти зруйнував усю родину мою. 8Ти покрив мене зморшками як свідчення проти мене; повстає на мене виснаженість моя, у лице докоряє мені. 9Гнів Його терзає і ворогує проти мене, скрегоче на мене зубами своїми; ворог мій гострить на мене очі свої. 10Розкрили на мене пащу свою; ганьблять і б’ють мене по щоках: усі змовилися проти мене. 11Віддав мене Бог беззаконнику і у руки нечестивих кинув мене. 12Я був спокійним, але Він потряс мене; взяв мене за шию і побив мене і поставив мене мішенню для Себе. 13Оточили мене стрільці Його; Він розсікає нутрощі мої і не щадить, пролив на землю жовч мою, 14пробиває в мені пролам за проламом, біжить на мене, як ратоборець. 15Веретище зшив я на шкіру мою й у порох поклав голову мою. 16Обличчя моє почервоніло від плачу, і на повіках моїх тінь смерти, 17попри все те, що немає вкраденого в руках моїх, і молитва моя чиста. 18Земле! не закрий моєї крови, і нехай не буде місця воланню моєму. 19І нині ось на небесах Свідок мій, і Заступник мій у вишніх! 20Багатомовні друзі мої! До Бога плачуть очі мої. 21О, якби чоловік міг змагатися з Богом, як син людський із ближнім своїм! 22Бо літам моїм приходить кінець, і я відходжу в путь безповоротну.