І відповів Елифаз феманитянин і сказав: 2чи стане мудрий відповідати знанням пустим і наповнювати утробу свою вітром палючим, 3виправдовуватися словами марними і промовою, яка не має ніякої сили? 4Так ти відклав і страх і за ніщо вважаєш слова до Бога. 5Нечестя твоє так налаштувало вуста твої, і ти обрав язик лукавих. 6Тебе звинувачують уста твої, а не я, і твій язик говорить проти тебе. 7Хіба ти першою людиною народився і раніше пагорбів створений? 8Хіба раду Божу ти чув і залучив до себе премудрість? 9Що знаєш ти, чого б не знали ми? що розумієш ти, чого не було б і у нас? 10І сивоволосий і старець є між нами, що днями перевищує батька твого. 11Хіба малі для тебе утішення Божі? І це невідомо тобі? 12До чого закликає тебе серце твоє, і чому так гордо дивишся? 13Навіщо спрямовуєш проти Бога дух твій і вустами твоїми промовляєш такі слова? 14Що таке людина, щоб бути їй чистою, і щоб народженому жінкою бути праведним? 15Ось, Він і святим Своїм не довіряє, і небеса нечисті в очах Його: 16тим більше нечиста і розтлінна людина, яка п’є беззаконня, як воду. 17Я буду говорити тобі, слухай мене; я розповім тобі, що бачив, 18що чули мудрі і не приховали того, що почули від батьків своїх, 19яким одним віддана була земля, і серед яких чужий не ходив. 20Нечестивий мучить себе в усі дні свої, і число років закрите від гнобителя; 21звук жахів у вухах його; під час миру іде на нього згубник. 22Він не сподівається врятуватися від темряви; бачить перед собою меч. 23Він поневіряється за шматком хліба всюди; знає, що вже готовий, в руках у нього день пітьми. 24Страшать його нестатки і пригнічення; долають його, як цар, який приготувався до битви, 25за те, що він простягав проти Бога руку свою і противився Вседержителю, 26виступав проти Нього з гордою шиєю, під товстими щитами своїми; 27тому що він покрив лице своє жиром своїм і обклав жиром стегна свої. 28І він оселяється в містах зруйнованих, у домах, у яких не живуть, які приречені на руїни. 29Не стане він багатим, і не вціліє майно його, і не розповсюдиться по землі надбання його. 30Не втече від пітьми; паростки його висушить полум’я і подихом вуст своїх втягне його. 31Нехай не довіряє суєті заблудлий, тому що суєта буде і відплатою йому. 32Не у свій день він помре, і віття його не буде зеленіти. 33Скине він, як виноградна лоза, недостиглу ягоду свою і, як олива, стряхне цвіт свій. 34Так стане порожнім дім нечестивого, і вогонь пожере намети хабарництва. 35Він зачав зло і породив неправду, й утроба його готує оману.