Людина, народжена жінкою, короткочасна і пересичена печалями: 2як квітка, вона виростає й опадає; тікає, як тінь, і не зупиняється. 3І на неї-то Ти відкриваєш очі Твої, і мене ведеш на суд з Тобою? 4Хто народиться чистим від нечистого? Жоден. 5Якщо дні йому визначені, і число місяців його в Тебе, якщо Ти поклав йому межу, якої він не перейде, 6то ухилися від нього: нехай він відпочине, доки не закінчить, як найманець, дня свого. 7Для дерева є надія, що воно, якщо і буде зрубане, знову оживе, і паростки від нього виходити не перестануть: 8якщо і застарів у землі корінь його, і пеньок його завмер у поросі, 9але, лиш відчуло воду, воно дає паростки і пускає гілки, ніби знову посаджене. 10А людина вмирає і розпадається; відійшла, і де вона? 11Витікає вода з озера, і ріка вичерпується і висихає: 12так людина ляже і не встане; до закінчення неба вона не пробудиться і не встане від сну свого. 13О, якби Ти в пеклі сховав мене і приховував мене, доки пройде гнів Твій, поклав мені термін і потім згадав про мене! 14Коли помре людина, то чи буде вона знову жити? В усі дні визначеного мені часу я очікував би, поки прийде мені зміна. 15Покликав би Ти, і я дав би Тобі відповідь, і Ти явив би благовоління творінню рук Твоїх; 16бо тоді Ти підраховував би кроки мої і не підстерігав би гріха мого; 17у сувої було б запечатане беззаконня моє, і Ти закрив би провину мою. 18Але гора, падаючи, руйнується, і скеля сходить з місця свого; 19вода стирає камені; паводок її змиває земний порох: так і надію людини Ти знищуєш. 20Пригнічуєш її до кінця, і вона відходить; змінюєш їй лице і відсилаєш її. 21Чи в пошані діти її – вона не знає, чи принижені – вона не відає; 22але плоть її на ній болить, і душа її в ній страждає.