Обридло душі моїй життя моє; віддамся суму моєму; буду говорити в скорботі душі моєї. 2Скажу Богу: не звинувачуй мене; оголоси мені, за що Ти зі мною борешся? 3Чи добре для Тебе, що Ти пригнічуєш, що зневажаєш діла рук Твоїх, а на раду нечестивих посилаєш світло? 4Хіба у Тебе плотські очі, і Ти дивишся, як дивиться людина? 5Хіба дні Твої, як дні людини, або літа Твої, як дні чоловіка, 6чому Ти шукаєш пороку в мені і допитуєшся гріха в мені, 7хоча знаєш, що я не беззаконник, і що нема кому визволити мене від руки Твоєї? 8Твої руки трудилися наді мною й створили всього мене цілком, – і Ти губиш мене? 9Згадай, що Ти, як глину, обробив мене, і в порох повертаєш мене? 10Чи не Ти вилив мене, як молоко, і, як сир, згустив мене, 11шкірою і плоттю одяг мене, кістками і жилами скріпив мене, 12життя і милість дарував мені, і піклування Твоє зберігало дух мій? 13Але і те приховував Ти в серці Своєму, – знаю, що це було в Тебе, – 14бо якщо я згрішу, Ти помітиш і не залишиш гріха мого без покарання. 15Якщо я винен, горе мені! якщо і правий, то не насмілюся підняти голови моєї. Я пересичений приниженням; глянь на страждання моє: 16воно збільшується. Ти женешся за мною, як лев, і знову нападаєш на мене і дивним являєшся в мені. 17Виводиш нових свідків Твоїх проти мене; підсилюєш гнів Твій на мене; і біди, одні за іншими, ополчаються проти мене. 18І навіщо Ти вивів мене з утроби? нехай би я помер, коли ще нічиє око не бачило мене; 19нехай би я, як той, що не був, з утроби перенесений був у гріб! 20Чи не короткі дні мої? Залиш, відступи від мене, щоб я трохи підбадьорився, 21раніше ніж відійду, – і вже не повернуся, – у країну темряви і сіні смертної, 22у країну мороку, який є морок тіні смертної, де немає упорядкування, де темно, як сама темрява.