І відповів Елифаз феманитянин і сказав: 2якщо спробуємо ми сказати тобі слово, – чи не тяжко буде тобі? Утім, хто може заборонити слову! 3Ось, ти наставляв багатьох і опущені руки підтримував, 4того, хто падав, піднімали слова твої, і коліна, що гнулися, ти укріпляв. 5А тепер дійшло до тебе, і ти знеміг; торкнулося тебе, і ти упав духом. 6Богобоязкість твоя чи не повинна бути твоєю надією, і непорочність путів твоїх – упованням твоїм? 7Згадай же, чи гинув хто невинний, і де праведних викорінювали? 8Як я бачив, ті, що орали нечестя і сіяли зло, пожинають його; 9від подуву Божого гинуть і від духу гніву Його зникають. 10Ревіння лева і голос того, хто рикає, умовкає, і зуби скимнів ламаються; 11могутній лев гине без здобичі, і діти левиці розсіюються. 12І ось, до мене таємно прийшло слово, і вухо моє прийняло щось від нього. 13Серед міркувань про нічні видіння, коли сон находить на людей, 14обійняв мене жах і трепет і потряс усі кістки мої. 15І дух пройшов наді мною, дибом стало волосся на мені. 16Він став, – але я не розпізнав вигляду його, – тільки обрис був перед очима моїми; тихе віяння, – і я чую голос: 17чи людина праведніша за Бога? і чи людина чистіша за Творця свого? 18Ось, Він і слугам Своїм не довіряє і в ангелах Своїх убачає недоліки: 19тим більше – в тих, хто живе у храминах із суміші, основа яких порох, які знищуються швидше за міль. 20Між ранком і вечором вони розпадаються; не побачиш, як вони зовсім зникнуть. 21Чи не гинуть з ними і чесноти їхні? Вони вмирають, не досягнувши мудрости.