Після того відкрив Іов вуста свої і прокляв день свій. 2І почав Іов і сказав: 3згинь день, у який я народився, і ніч, у яку сказано: зачалася людина! 4День той нехай буде темрявою; нехай не шукає його Бог з висоти, і нехай не засяє над ним світло! 5Нехай затьмарить його темрява і тінь смертна, нехай обійме його хмара, нехай страшаться його, як палючої спеки! 6Ніч та, – нехай володіє нею морок, нехай не рахується вона в днях року, нехай не ввійде у число місяців! 7О! ніч та – нехай буде вона безлюдна; нехай не ввійде в неї радість! 8Нехай проклянуть її ті, що проклинають день, здатні розбудити левиафана! 9Нехай померкнуть зірки світанку її: нехай чекає вона світла, і воно не приходить, і нехай не побачить вона вій денниці 10за те, що не зачинила дверей утроби матері моєї і не приховала горя від очей моїх! 11Чому я не помер, виходячи з утроби, і не помер, коли вийшов з утроби? 12Навіщо прийняли мене коліна? навіщо було мені годуватися грудьми? 13Тепер би лежав я і спочивав; спав би, і мені було б спокійно 14з царями і радниками землі, які забудовували для себе пустелі, 15або з князями, у яких було золото, і які наповнювали доми свої сріблом; 16або, як викидень прихований, я не існував би, як немовлята, які не побачили світла. 17Там беззаконні перестають наводити страх, і там відпочивають виснажені в силі. 18Там в’язні разом насолоджуються спокоєм і не чують криків приставника. 19Малий і великий там рівні, і раб вільний від господаря свого. 20Навіщо дано страднику світло, і життя засмученим душею, 21які чекають на смерть, і немає її, які викопали б її охочіше, ніж скарб, 22зраділи б до захвату, захоплювалися б, що знайшли гріб? 23Навіщо дано світло людині, путь якої закрита, і яку Бог оточив мороком? 24Зітхання мої попереджають хліб мій, і стогони мої ллються, як вода, 25бо жахливе, чого я жахався, те й осягло мене; і чого я боявся, те і прийшло до мене. 26Немає мені миру, немає спокою, немає відради: спіткало нещастя.