На другий день Олоферн наказав усьому війську своєму і всьому народові своєму, який прийшов до нього на допомогу, підступити до Ветилуї, зайняти висоти нагірної країни і почати війну проти синів Ізраїлевих. 2І у той самий день піднялися всі сильні чоловіки їхні: військо їхнє складалося зі ста сімдесяти тисяч ратників, воїнів піших, і з дванадцяти тисяч кінних, крім обозу і піших людей, які були при них, – а і цих була безліч. 3Зупинившись на долині біля Ветилуї біля джерела, вони простягнулися в ширину від Дофаїма до Велфема, а у довжину від Ветилуї до Киамона, що лежить навпроти Ездрилона. 4Сини ж Ізраїля, побачивши безліч їх, дуже збентежилися, і кожен говорив ближньому своєму: тепер вони спустошать усю землю, і ні високі гори, ні долини, ні пагорби не витримають їхньої ваги. 5І, взявши кожен свою бойову зброю, і запаливши вогні на вежах своїх, вони всю цю ніч провели на варті.
6На другий день Олоферн вивів усю свою кінноту перед лице синів Ізраїлевих, які були у Ветилуї, 7оглянув входи міста їхнього, обійшов і зайняв джерела вод їхніх і, оточивши їх ратними людьми, повернувся до свого народу. 8Але прийшли до нього усі начальники синів Ісава і всі вожді народу моавитського і всі воєначальники примор’я і сказали: 9вислухай, господарю наш, слово, щоб не було втрати у війську твоєму. 10Цей народ синів Ізраїля сподівається не на списи свої, але на висоти гір своїх, на яких живуть, тому що незручно підніматися на вершини їхніх гір. 11Отже, господарю, не воюй з ним так, як буває звичайна війна, – і жоден чоловік не впаде з народу твого. 12Ти залишся у своєму таборі, щоб зберегти кожного чоловіка у війську твоєму, а раби твої нехай оволодіють джерелом води, що витікає з підошви гори; 13тому що звідти беруть воду всі жителі Ветилуї, – і погубить їх спрага, і вони здадуть своє місто; а ми з нашим народом піднімемося на ближні вершини гір і розташуємося на них для сторожі, щоб жодна людина не вийшла з міста. 14І будуть знемагати вони від голоду, і дружини їхні і діти їхні, і раніше, ніж торкнеться їх меч, упадуть на вулицях оселення свого; 15і ти віддаси їм злом за те, що вони обурилися і не зустріли тебе з миром. 16Сподобалися ці слова їхні Олоферну і всім слугам його, і він вирішив зробити так, як вони сказали. 17І рушив полк синів Аммона і з ними п’ять тисяч синів Ассура і, розташувавшись у долині, оволоділи водами і джерелами вод синів Ізраїля. 18А сини Ісава і сини Аммона піднялися і зайняли нагірну область навпроти Дофаїма, і відправили частину їх на південь і на схід навпроти Екревиля, що біля Хуса, який стоїть при потоці Мохмур; інше ж ассирійське військо розташувалося на рівнині і покрило усе лице землі: намети й обози їхні з безліччю народу розтяглися на дуже великому просторі.
19Сини Ізраїля воззвали до Господа Бога свого, тому що вони упали духом, тому що усі вороги їхні оточили їх, і їм не можна було втекти від них. 20Навколо них стояло все військо ассирійське, – піші, колісниці і кіннота їх, – тридцять чотири дні; у всіх жителів Ветилуї спорожніли всі сосуди з водою, 21спорожніли водойми, і жодного дня вони не могли пити води вдосталь, тому що давали їм пити мірою. 22І засумували діти їхні і дружини їхні і юнаки і, знемагаючи від спраги, падали на вулицях міста й у проходах воріт, і вже не було у них сили. 23Тоді весь народ зібрався до Озії і до начальників міста, – юнаки, дружини і діти, – і з голосним воланням говорили усім старійшинам: 24нехай судить Бог між нами і вами; ви зробили нам велику неправду, тому що не запропонували миру синам Ассура; 25і тепер немає у нас помічника: Бог віддав нас у їхні руки, щоб погубити нас спрагою і великою погибеллю. 26Запросіть же їх тепер і віддайте все місто на розграбування народу Олоферна і всього війська його, 27бо краще для нас дістатися їм на пограбування: хоч ми будемо рабами їхніми, зате живою буде душа наша, і очі наші не побачать смерти немовлят наших і дружин і дітей наших, що розлучаються з душами своїми. 28Закликаємо перед вами у свідки небо і землю, Бога нашого і Господа батьків наших, Який карає нас за гріхи наші і за гріхи батьків наших, нехай учинить за словами цими в нинішній день. 29І підняли вони одностайно великий плач серед зібрання і голосно волали до Господа Бога. 30Озія сказав їм: не сумуйте, брати! потерпимо ще п’ять днів, в які Господь Бог наш поверне милість Свою на нас, бо Він не залишить нас до кінця. 31Якщо ж вони пройдуть, і допомога до нас не прийде, – я зроблю за вашими словами. 32І відпустив народ у свій стан, і вони пішли на стіни і вежі свого міста, а дружин і дітей відіслав по домах їхніх; і у великій скорботі залишалися вони в місті.