Товит, батько його, рахував кожен день. І коли виповнилися дні подорожі, а він не приходив, 2Товит сказав: чи не затримали їх? або чи не помер Гаваїл, і нема кому віддати їм срібло? 3І дуже сумував. 4Дружина ж його сказала йому: загинув син наш, тому і не приходить. І почала плакати за ним і говорила: 5ніщо не займає мене, сину мій, тому що я відпустила тебе, світло очей моїх! 6Товит говорить їй: мовчи, не тривожся, він здоровий. 7А вона сказала йому: мовчи ти, не обманюй мене; загинуло дитя моє. – І щодня ходила за місто на дорогу, якою вони вирушили; вдень не їла хліба, а ночами не переставала плакати за сином своїм Товією, поки не закінчилися чотирнадцять днів шлюбного бенкету, які Рагуїл закляв його провести там. Тоді Товія сказав Рагуїлу: відпусти мене, тому що батько мій і мати моя не сподіваються вже побачити мене. 8Тесть же сказав йому: побудь у мене; я пошлю до батька твого, і сповістять його про тебе. 9А Товія говорить: ні, відпусти мене до батька мого. 10І встав Рагуїл і віддав йому Сарру, дружину його, і половину майна, рабів і худоби і срібла, 11і, благословивши їх, відпустив, і сказав: діти! нехай благопоспішить вам Бог Небесний, раніше ніж я помру. 12Потім сказав дочці своїй: шануй твого свекра і свекруху; тепер вони – батьки твої; бажаю чути добру чутку про тебе. І поцілував її. І Една сказала Товії: улюблений брате, нехай восставить тебе Господь Небесний і дарує мені бачити дітей від Сарри, дочки моєї, щоб я зраділа перед Господом. І ось, віддаю тобі дочку мою на збереження; не засмучуй її. 13Після того вирушив Товія, благословляючи Бога, що Він благовпорядкував путь його, і благословляв Рагуїла й Едну, дружину його. І продовжував шлях, і наблизилися вони до Ниневії.