Коли я повернувся у дім свій, і були повернуті мені Анна, дружина моя, і Товія, син мій, у свято п’ятдесятниці, у святу седмицю седмиць, приготований був у мене гарний обід, і я возліг їсти. 2Побачивши багато страв, я сказав синові моєму: піди і приведи, кого знайдеш, бідного з братів наших, який пам’ятає Господа, а я зачекаю на тебе. 3І прийшов він і сказав: батьку мій, один із племені нашого задушений і кинутий на площі. 4Тоді я, раніше ніж став їсти, поспіхом вийшов, прибрав його в одне житло до заходу сонця. 5Повернувшись, зробив обмивання і їв хліб мій у скорботі. 6І згадав я пророцтво Амоса, коли він сказав: свята ваші перетворяться на скорботу, і всі утіхи ваші – на плач. 7І я плакав. Коли ж зайшло сонце, я пішов і, викопавши могилу, поховав його. 8Сусіди насміхалися з мене і говорили: ще не боїться він бути убитим за цю справу; бігав уже, і ось знову ховає мертвих. 9У цю саму ніч, повернувшись після поховання і будучи нечистим, я ліг спати за стіною двору, і лице моє не було покрите. 10І не помітив я, що на стіні були горобці. Коли очі мої були відкриті, горобці випустили тепле на очі мої, і зробилися на очах моїх більма. І ходив я до лікарів, але вони не допомогли мені. Ахиахар доставляв мені їжу, доки не вирушив у Елимаїду. 11А потім дружина моя Анна у жіночих відділеннях пряла вовну 12і посилала багатим людям, які давали їй платню, й одного разу на додачу дали козеня. 13Коли принесли його до мене, воно почало бекати; і я запитав дружину: звідки це козеня? чи не крадене? віддай його, кому воно належить! бо не дозволено їсти крадене. 14Вона відповіла: це подарували мені зверх платні. Але я не вірив їй і наполягав, щоб віддала його, кому воно належить, і розгнівався на неї. А вона у відповідь сказала мені: де ж милостині твої і праведні діла? ось як усі вони виявилися на тобі!