Першими в ряду книг Нового Завіту стоять чотири канонічних Євангелія: від Матфея, Марка, Луки та Іоанна. У сукупності, поглиблюючи і доповнюючи одне одного, вони утворюють єдине Євангеліє Ісуса Христа, Сина Божого (Мк. 1; 1).

Євангеліє — грецьке слово, яке спочатку означало дар або нагороду за добру звістку, а згодом увійшло у вжиток для позначення самої благої звістки — «благовістя». Добра звістка для християн — одкровення про спасіння, про Новий Завіт (тобто новий союз) Бога з людиною, про викуплення від влади гріха упалого людства Сином Божим Ісусом Христом і Його Хресної Жертви, про Церкву, засновану Ним на землі, про нове, благодатне життя, про обожнення людини.

fotor1432.jpg

Євангеліями називаються книги, в яких викладається земне життя і вчення Ісуса Христа. Першими читачами і слухачами Євангелій були члени християнських общин, яким події, що описувалися, були відомі з усної апостольської проповіді (Лк. 1; 1); божественна основа їх не викликала сумніву (Мк. 1; 1; Ін. 1; 1). Євангелісти підтвердили і засвідчили це вчення письмово.

На підставі загальноапостольського Переказу чотири євангелісти писали самостійно, кожен для своєї пастви, погоджуючи з історичними обставинами проповіді й особливостями середовища. Перші три євангелісти у своїй розповіді йдуть за єдиним планом: пролог, хрещення Ісуса Христа, проповідь його в Галілеї, дорога в Єрусалим, події, пов’язані з хресними стражданнями і Воскресінням. Цих євангелістів називають синоптиками, а їхні Євангелія — синоптичними, тому що вони подають спільну паралельну розповідь про життя Ісуса Христа. Різниця в їхній розповіді непринципова і пояснюється характером стилю євангелістів.

Євангеліє від Іоанна помітно відрізняється від трьох перших. Воно доповнює синоптиків як у розповідальному, так і в богословському відношенні. Значення його в історії новозавітного канону полягає ще й у тому, що ним завершена писемна творчість Апостольської Церкви. Святий апостол Іоанн, як останній свідок і учасник Євангельських подій, підтвердив святість і незаперечність оповідання синоптиків та книг (послань) інших апостолів.

У Православній Церкві прийнято вважати, що канонічний порядок Євангелій збігається з хронологічною послідовністю їх написання. Деякі західні богослови дотримуються думки, що найбільш стислий з євангелістів — Марк — написав своє Євангеліє першим. Переконливих підстав для такого висновку немає.

Давня іконографічна традиція присвоїла євангелістам символи, запозичені з видіння Іоанна Богослова, чотирьох живих істот (Одкр. 4; 7). Ці символи розкривають різні сторони спокутного подвигу і вчення Спасителя у викладі євангелістів. При євангелісті Матфеї зображується ангел як символ месіанського посланництва у світ Сина Божого, провіщеного пророками. Марк символізується левом на ознаменування могутності й царственого достоїнства Христа (Одкр. 5; 5). Луку зображують з тельцем, підкреслюючи жертовне спокутне служіння Спасителя. Орел при євангелісті Іоанні символізує висоту євангельського вчення і божественних таїн, що сповіщаються в ньому. На деяких давніх іконах ці символи, маючи той самий смисл, поєднуються і в іншому порядку.

Джерело