«Основа добрих справ – молитва, фундамент молитви – піст», – говорить Свт. Ігнатій Брянчанінов. Закон посту, будучи ззовні законом для черева, насправді є законом для розуму. Розум, який контролює і волю, і почуття, і вчинки, є цар в людині. І якщо цей цар хоче панувати і наказувати всьому організму, повинен підкорити себе закону посту.

     Дехто скаже, що піст придумали християни, інші – старозавітні євреї, але згадаймо історію створення світу, і перших людей Адама і Єву. Піст був уже в раю. «…з дерева знання добра і зла – не їж від нього, бо вдень їди твоєї від нього ти, напевно, помреш». ( Бут. 2. 17). І саме слова «не їж» і є покликанням до стримання. Якби Єва утрималась від спокуси і не вкусила б із дерева пізнання, то ми не мали б тепер потреби у посту. Нездорові не потребують лікаря, але хворі. (Мф. 9.12). Ми ушкоджені гріхом і лікуємось покаянням, а покаяння без посту – утримання неможливе.


    
      Дивною виглядає людина, яка не вірить у Бога, не ходить до храму, не причащається, не бере участі в церковному житті, а поститься. Піст поза Церквою – дієта. Цієї дієти можуть дотримуватися абсолютно всі, таку дієту застосовують жінки, які хочуть мати гарний вигляд, таку дієту застосовують лікарі, багато з яких не вірить у Бога, щоб оздоровити тіло пацієнта, таку дієту застосовують йога, щоб показати всім, як вони можуть володіти своїм тілом. Але до чого ж тут християнство? Де тут є місце для Ісуса Христа? Де егоїзм, користолюбство, гординя, пихатість, там немає місця лагідності, покорі, покаянню за власні гріхи, пожертві, відданості, любові. Тому Церква пропонує піст, який полягає не лише у відмові від їжі.
      Як розуміли піст старозавітні люди? Піст для єврея – повністю утримуватись від їжі зранку до вечора, і цей піст розглядався, насамперед, як жертва. Приблизно так тлумачить піст єврейський талмуд: «… ось,  Боже, я пощусь, виснажується плоть моя, у мене зникає жир. Прийми це, як всепалення перед тобою на жертовнику». Тобто для єврея в жертву Богу приноситься нібито не вся людина, а тільки частина її, бо зменшується її фізичне життя.
      Християнська Церква з самого початку засвоїла форму єврейського посту, повного утримання від їжі. Але повсюдно застосовувалися також і пости особисті, не загальноцерковні. Покаяння супроводжувалось постом, він був одним із засобів exomologesis’a, як називали у древній Церкві покаянні подвиги. Але древня Церква знала піст, а не пісну їжу. У «Пастирі» Єрми читаємо:  «дотримуйся посту таким чином: насамперед утримуйся від всякого дурного слова і злої похоті, і очисти серце твоє від усіх суєт віку цього. Цей день, в який постишся, нічого не вживай, окрім хліба і води. Полічи, скільки б ти витратив на їжу в цей день, за прикладом інших днів, стільки відклади та віддай вдові, сироті чи жебракові. Таким чином, ти усмириш свою душу, а той, хто від тебе отримає допомогу, молитиме за тебе Господа».
     Піст готує нас до правильного сприйняття чогось особливого, вищого. Піст підносить нас до Бога. Оскільки ми не постились, то були вигнані з раю. Тому потрібно виховувати у собі стримання, щоб знову увійти в рай.
      Мойсей постившись вийшов на гору і прийняв заповідь, перстом Божим викарбувану на скрижалях, а внизу ненаситність черева довела людей до ідолопоклонства. Ілля, коли постився, повернув до життя мертвого сина вдовиці, він через піст виявився сильнішим за смерть. Такі ж були і тіла трьох отроків у Вавилоні. Охоплені полум’ям, вони, перебуваючи в пості і молитві, переступили через закони природи. Полум’я не мало сили над тлінним тілом. А Даниїл, який три седмиці води не пив і хліба не їв, навчив поститися диких і лютих левів. Взагалі, якщо проаналізувати історію християнських чудес, то усі вони супроводжувались постом і молитвою.

      Багато людей під час посту відмовляють собі у м’ясі, і бачать у цьому велику заслугу перед Богом. Але ж Бог сказав праотцям нашим: «Оце дав я вам усю ярину, що розсіває насіння, і кожне дерево, що на ньому плід… нехай буде на їжу це вам!» (Бут. 1.29). Це вже після потопу дозволено їсти м\'ясо, по нужді, так як зелені і рослин ще не було.
     Церква встановила піст не для того, щоб обмежити людину в їжі, не для того, щоб поглумитися над нею, чи щось від неї відібрати. Св. Василій Великий говорить: «Якщо утримаєш черево, то ввійдеш в рай; якщо не втримаєш – будеш жертвою смерті».
     Усі ми прагнемо бути з Богом. Але, щоб з Ним бути на небі, слід з Ним бути і тут, на Землі. Потрібно служити Богу, а не дияволу і слугам його. За допомогою аскези ми уподібнюємось безплотним силам небесним. Звичайно, утримуватися від їжі потрібно, але мати при цьому вищу, духовну мету. Якщо людина змушує себе і говорить: «Куди я дінусь, знову прийшла п’ятниця і потрібно поститись…» – така людина себе даремно мучить. Але, якщо тримати піст задля любові до Христа, тоді людина буде радіти: «В цей день Христос був розп’ятий, Йому не дали навіть води, а напоїли оцтом, і я сьогодні цілий день теж не буду пити води. З такими думками кожен християнин відчує в собі радість велику, більшу ніж той, хто п’є найкращі прохолодні напої.
      Хто не обробив землі, а засіває її, той нищить зерно і замість пшениці пожинає терня. Щоб поєднатися з Богом – ми молимося. Молитва безсила, якщо вона не побудована на посту, і піст безплідний, якщо на ньому не зрощена молитва. Піст підносить молитву до небес, стає крилами при сходженні нагору. Піст – мати здоров’я, вихователь юності, прикраса старості, добрий супутник подорожуючим, надійний охоронець подружжя. Чоловік не підозрює дружину у зраді, дивлячись, що вона звиклась із постом. Жінка не з’їдає себе ревнощами, дивлячись, що чоловік полюбив піст.
     Душа, яка не живиться євангельськими заповідями, і тіло, яке не живе працею благочестя, не можуть бути храмами Божої благодаті, храмом Духа Святого.
     Суть подвигу полягає у виконанні заповідей. Хто не приборкає свого тіла працею, постом, бдінням, молитовними стояннями, а дозволяє панувати в собі плотським мудруванням, хто живить і леліє в собі пристрасті, не може бути виконавцем заповідей.
Для достойного посту недостатньо одного утримання в їжі, то ж будемо поститись постом богоугодним, який полягає у віддаленні від зла, стриманні язика, приборканні гніву, пристрастей блуду, обману, осуду… і всього, що чорнить нас.

Джерело